Το Πασχαλινό μήνυμα του Οικουμενικού Πατριάρχη σε 10 γλώσσες

Δημιουργηθηκε στις Τρίτη, 30 Μαρτίου 2010

Γράφτηκε από τον/την Οικουμενικό Πατριαρχείο 00:35

"Ανέστη εκ του Τάφου ο Χριστός, ο Θεάνθρωπος, και μαζί Του ανέστη ο άνθρωπος! Η καταδυναστεία  του θανάτου αποτελεί παρελθόν. Η απελπισία της αιχμαλωσίας του άδου παρήλθεν ανεπιστρεπτί.", αναφέρει μεταξύ άλλων ο Οικουμενικός Πατριάρχης κ. Βαρθολομαίος στο Πασχαλινό μήνυμα για το 2010.

Παρακάτω το Πασχαλινό μήνυμα του Οικουμενικού Πατριάρχη Βαρθολομαίου, σε δέκα διαφορετικές γλώσσες

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΕΛΛΗΝΙΚΑ

Αδελφοί και τέκνα εν Κυρίω αγαπητά,

Χριστός ανέστη!

Ευφρόσυνος και φωτεινή ανέτειλε και πάλιν  η αγία ημέρα του Πάσχα και σκορπίζει χαράν, παρηγορίαν, αγαλλίασιν και βεβαίαν ελπίδα ζωής εις όλους τους πιστούς, παρά την επικρατούσαν ανά τον κόσμον βαρείαν ατμόσφαιραν εξ αιτίας της πολυδιαστάτου κρίσεως, με όλας τας γνωστάς οδυνηράς επιπτώσεις της εις τον καθημερινόν βίον της ανθρωπότητος.

Ανέστη  εκ του Τάφου ο Χριστός, ο  Θεάνθρωπος, και μαζί Του ανέστη ο άνθρωπος! Η καταδυναστεία  του θανάτου αποτελεί παρελθόν. Η απελπισία της αιχμαλωσίας του άδου παρήλθεν ανεπιστρεπτί.

Ο μόνος Ισχυρός και Χορηγός της ζωής, αφού ανέλαβεν εθελουσίως δια της Ενσαρκώσεώς Του όλην την δυστυχίαν της φύσεώς μας και το ίδιον το κεφάλαιόν της, τον θάνατον, ήδη «τον άδην ενέκρωσε τη αστραπή της Θεότητος» και εχάρισεν εις τον άνθρωπον ζωήν και «περισσόν» ζωής.

Αυτήν την περίσσειαν ζωής, την οποίαν ο Αναστάς εχάρισεν εις ημάς, δεν παύει να συκοφαντή και να διαβάλη πάντοτε με συνέπειαν προς το όνομά του ο διάβολος, καίτοι απονευρωμένος πλέον και εντελώς ανίσχυρος και καταγέλαστος.

Την συκοφαντεί με την εις τον κόσμον επικρατούσαν ακόμη «ύβριν», τόσον έναντι του Θεού, όσον και έναντι του συνανθρώπου και της όλης κτίσεως. Την διαβάλλει με την εισέτι υφισταμένην εντός ημών «αρχαίαν σκωρίαν» της αμαρτητικής ροπής, την οποίαν καταλλήλως πάντοτε εκμεταλλεύεται, προσπαθών να μας παγιδεύση είτε εις την έμπρακτον αμαρτίαν, είτε εις την περί την πίστιν πλάνην.

Η «ύβρις» είναι απότοκον της «σκωρίας» εκείνης και αμφότεραι συναποτελούν το απαίσιον ζεύγος των ευθυνομένων δια την διατάραξιν των σχέσεών μας προς εαυτούς, προς αλλήλους, προς τον Θεόν και προς όλην την Δημιουργίαν.

Είναι, κατά ταύτα, αδήριτος ανάγκη να αποκαθάρωμεν την σκωρίαν εκείνην μετά πάσης προσοχής και επιμελείας, ώστε να λάμψη άπλετον το ζωοποιόν φως του Αναστάντος Χριστού εις τον νουν, εις την ψυχήν και εις το σώμα μας, να απομακρύνη το σκότος της ύβρεως και να εκχυθή το «περισσόν» της ζωής εις τον κόσμον όλον.

Τούτο δεν δύναται να επιτευχθή ούτε δια της φιλοσοφίας, ούτε δια της επιστήμης, ούτε δια της τέχνης, ούτε δια της τεχνικής, ούτε δια τινος ιδεολογίας, ει μη μόνον δια της πίστεως εις τον μέχρι Παθών και Σταυρού και Τάφου και ταμείων του άδου συγκαταβάντα και εκ νεκρών Αναστάντα Θεάνθρωπον Ιησούν Χριστόν, εκφραζομένης δια μυστηριακής εκκλησιαστικής ζωής και εμπόνου και συστηματικού πνευματικού αγώνος. Η Εκκλησία, ως το Σώμα του Χριστού, ζη αδιαλείπτως και εις τους αιώνας το θαύμα της Αναστάσεως, και δια των αγίων Μυστηρίων της, της Θεολογίας και της πρακτικής διδασκαλίας της, μας δίδει την δυνατότητα να μεταλάβωμεν του θαύματος, να μετάσχωμεν της νίκης κατά του θανάτου, να γίνωμεν τέκνα φωτόμορφα της Αναστάσεως και αληθώς «θείας κοινωνοί φύσεως», όπως συνέβη και συμβαίνει με όλους τους Αγίους.

Η εις τα βάθη της καρδίας ημών φυομένη κακοβότανος και ακανθηρά δέσμη των παθών, η λιπαινομένη εκ της σκωρίας του εν ημίν «παλαιού ανθρώπου», είναι επάναγκες να μεταμορφωθή το συντομώτερον εν Χριστώ, δια του Χριστού και χάριν του Χριστού και των περί ημάς ζωντανών εικόνων Του, δηλ. των συνανθρώπων μας, εις ανθοδέσμην αρετών, αγιασμού και δικαιοσύνης. Ούτω, ο ιερός υμνογράφος επικαίρως ψάλλει: «Δικαιοσύνης εσθήτα περιβαλλόμενοι λευκήν υπέρ χιόνα, τη παρούση του Πάσχα ημέρα ευφρανθώμεν, εν η ο Χριστός, δικαιοσύνης ως ήλιος εκ των νεκρών ανατείλας, πάντας ημάς αφθαρσία κατεφαίδρυνεν».

Το λευκόν ένδυμα της δικαιοσύνης μας εδόθη συμβολικώς κατά το άγιον Βάπτισμα και καλούμεθα δια της διαρκούς μετανοίας, των χαροποιών δακρύων, της αδιαλείπτου προσευχής, του περιορισμού των επιθυμιών, της υπομονής εις τα οδυνηρά του βίου και της ανυποχωρήτου προσπαθείας προς πρακτικήν εφαρμογήν πασών των εντολών του Θεού και μάλιστα της κεφαλαιώδους εντολής της αγάπης, να το ανακαθάρωμεν, μετέχοντες ούτως εις την σταυρικήν κένωσιν του Θεανθρώπου, ώστε να έλθη η πασχάλιος ευφροσύνη, το φαιδρόν αναστάσιμον φως και η σωτηρία εις την ζωήν μας και εις τον περί ημάς κόσμον.

Ταύτα από του πάντοτε εν τη δοκιμασία  της Μεγάλης Παρασκευής, αλλά και εν τω φωτί και τη χαροποιώ εμπειρία της Αναστάσεως, υπάρχοντος Φαναρίου εορτίως γράφοντες και την στοργήν της Μητρός Εκκλησίας διερμηνεύοντες, ευχόμεθα ολοψύχως πάσαν παρά του εκ νεκρών Αναστάντος Αρχηγού της Ζωής σωτήριον δωρεάν και πασχάλιον ευλογίαν.

Άγιον Πασχα 2010

+ Ο Κωνσταντινουπόλεως

διάπυρος πρός Χριστόν Αναστάντα

ευχέτης πάντων υμών

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΑΓΓΛΙΚΑ

Beloved brothers and sisters, dear children in the Lord,

Christ is Risen!

Once again, the sacred day of Pascha has dawned in full delight and splendor, dispersing joy, comfort, gladness and assurance of life to all faithful, despite the heavy atmosphere that prevails in our world on account of the multidimensional crisis with all its familiar painful consequences for our daily life.

Christ has risen from the tomb as divinely human; and humanity has risen with Him! The tyranny of death belongs to the past. The hopelessness of hades’ captivity has irrevocably gone. The only powerful Giver of life, having through His Incarnation voluntarily assumed all of the misfortune of our nature and all that it entails, namely death, has already “brought death to hades by the lightning of divinity,”1 granting us life – and “life in abundance.” (John 10.10)

This abundance of life, which was granted to us by the Risen Lord, is ceaselessly slandered and assaulted by the devil – indeed, these actions are the source of his very name – although he is now weakened, completely powerless, and entirely ridiculous.

The devil slanders Life by means of the hubris that still prevails in the world against God, humanity and the creation. The devil assaults Life by means of the sinful tendency that exists within us like “old rust,” using this to entrap us either into tangible sin or delusional belief. Hubris is the offspring of that “rust”, while both comprise the sinister couple responsible for disrupting relationships within ourselves, with others, as well as with God and the whole creation. Accordingly, it is imperative that we purify ourselves of this rust with great attentiveness and carefulness in order that the profuse life-giving light of the Risen Christ may shine in our mind, soul and body, so that it may in turn dispel the darkness of hubris and pour the “abundance” of life to all the world.

This cannot be achieved by philosophy, science, technology, art, or any ideology; it can only be achieved through faith in what God has condescended for us human beings through His Passion, Crucifixion and Burial, descending to the depths of hades and rising from the dead as the divine-human Jesus Christ. It is also expressed in the sacramental life of the Church as well as through laborious and systematic spiritual struggle.

The Church, as the Body of Christ, unceasingly and to the ages experiences the miracle of the Resurrection; through its sacred Mysteries, its Theology and its practical teachings, it offers us the possibility of participating in that miracle, of sharing in the victory over death, of becoming children shaped by the light of the Resurrection and truly “partakers of divine nature.” (2 Peter 1.4), just as in the life of every Saint in the past and present. The thorny weeds of passions growing within the depths of our heart, polluted by the rust of “the old self” (Eph. 4.22) must definitely be transformed as soon as possible in Christ, through Christ and for the sake of Christ and His living images that surround us – namely, our fellow human beings – into a bouquet of virtues, holiness, and righteousness.

Hence, the sacred hymnographer chants in timely manner: “Let us put on the robe of righteousness, which is whiter than snow, and let us rejoice today in the day of the Pascha; for Christ, the sun of righteousness that rises from the dead, has showered upon us the light of incorruption.”2 The white garment of righteousness was given to us symbolically on the day of our Baptism; and we are invited to cleanse it continually through constant repentance, control of desires, patience in life’s pain, and relentless effort to fulfill the commandments of God, and especially the supreme commandment of love.

In this way, we are able to participate in the cross-bearing self-emptying of Christ, in order that the Paschal gladness, radiant light, and joyful salvation may enter our life and world.

We address this from the Phanar, where we experience the suffering of Holy Friday and the light of the Resurrection, as we express to you the affection of the Mother Church, wholeheartedly wishing for all the saving gift and Paschal blessing of the Lord of Life, who rose from the dead.

Holy Pascha 2010

Fervent supplicant for all before the Lord

+ Bartholomew of Constantinople

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΡΩΣΙΚΑ

Снова рассветает благоговейный и радостный день святой Пасхи, неся радость, утешение и животворящую надежду всем верующим, несмотря на господствующую во всем мире тяжелую атмосферу, создаваемую многосторонним кризисом, со всеми вытекающими болезненными последствиями в повседневной жизни человечества.

Воскрес из Гроба Христос, Богочеловек и вместе с ним воскрес и человек! Тирания смерти ушла в прошлое. Отчаяние от пленения ада ушло безвозвратно. Единственный Могущественный и Даритель жизни, приняв Своим добровольным Воплощением несчастие нашей природы и ее совокупности, т.е. смерть, «ад умертвил еси блистанием Божества»¹ и подарил человеку «избыток» жизни.²

Этот избыток  жизни, который подарил нам Воскресший Господь, неустанно порочит и очерняет, оставаясь верным своему имени, дьявол, хотя он уже и лишившийся своей энергии, немощный и высмеянный. Он очерняет его с помощью еще существующей в мире надменности (ὕβρις), как перед Богом, так и перед ближним и всем миром. Он оскверняет его посредством существующей в нас самих «древней ржавчины», т.е. грешной наклонности, искусно используемой для того, чтобы заманить нас в ловушку то ли реального греха, то ли заблуждения в вере. Именно из этой «ржавчины» рождается надменность, и вместе с ней она составляет ту отвратительную пару, которая отвечает за нарушение наших отношений с самим собой, с ближними, с Богом и со всем мирозданием. Поэтому нам совершенно необходимо счистить осторожно и аккуратно эту ржавчину для того, чтобы животворящий свет нашего Воскресшего Господа ярко воссиял в нашем уме, в нашей душе и в нашем теле, отгоняя тьму надменности и, таким образом, «избыток» жизни пролился бы по всему миру.

Этого нельзя достичь ни с помощью философии, ни с помощью науки, ни искусством, ни технологией, ни с помощью любой идеологии, а только посредством нашей веры в Страсти и в Крест, в Гроб и в сошедшего в ад и Воскресшеgo Богочеловекa Иисусa Христa, которая выражается через сакраментальную жизнь Церкви, а также через тяжелую и систематическую духовную брань. Церковь, как Тело Христово, постоянно переживает в веках чудо Воскресенья. Церковь, через свои Святые Тайны, свое Богословие и практическое учение, дает нам возможность приобщаться к чуду, участвовать в победе над смертью, сделаться светлыми чадами Воскресенья и по-настоящему «причастниками Божеского вещества»³, как это произошло со Святыми. Растущее в глубинах наших сердец ядовитое и тернистое растение страстей, удобряемое ржавчиной «ветхого человека»⁴, должно, как можно скорее, превратиться во Христе, через Христа и ради Христа, и Его живых образов, т.е. ради наших ближних, в букет целомудрий, святости и справедливости.

Священный песнописец уместно поет: «Правды одеждею обложении паче снега, в настоящий пасхи день возвеселимся, воньже Христос яко правды солнце, от мертвых возсияв, всех нас нетлением уясни».⁵ Белое облачение правды было передано нам символически во время Святого Крещения, и мы призываемся через постоянное покаяние, радостные слезы, беспрерывную молитву, ограничение вожделений, терпение перед жизненными трудностями и неустанные старания применить на практике все Божии заповеди и, прежде всего, самую главную – любовь.

Таким образом, мы очистим это облачение, принимая участие в крестном самоумалении Богочеловека, чтобы в нашу жизнь и в окружающий нас мир пришли пасхальное удовольствие, радостный свет Воскресения и спасение.

Мы посылаем вам эти слова из Фанара, где мы переживаем страсти Великой Пятницы и радость Воскресения, выражая заботу Церкви-Матери и желая вам от всей души принять дар спасения и пасхальное благословение воскресшего из мертвых Владыки Жизни нашей.

Святая Пасха 2010 
† Патриарх Константинопольский 
Пламенный о всех вас молитвенник к Воскресшему Христу

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΓΑΛΛΙΚΑ

Frères et enfants bien-aimés en le Seigneur,

Christ est ressuscité !

Dans la joie et la lumière, voici à nouveau que le jour saint de Pâques s’est levé. Ce jour répand joie, consolation et allégresse sur tous les fidèles, malgré la pesanteur de l’atmosphère qui accable le monde en raison de la crise multiforme et de toutes ses conséquences douloureuses sur vie quotidienne de l’humanité et qui nous sont connues.

Le Christ est ressuscité du tombeau, Lui le Dieu-homme, et avec Lui, l’homme est ressuscité. La domination tyrannique de la mort appartient au passé. La désespérance de la prison de l’enfer s’en est allée sans retour. Le seul Puissant, le seul Dispensateur de la vie, après avoir, de sa propre volonté, assumé, par son Incarnation, le malheur de notre nature dans son intégralité, ainsi que la clé de ce malheur, à savoir la mort, a désormais « mis à mort l’enfer sous l’éclair de la Divinité »¹ et fait don à l’homme de la vie et d’une « abondance » de vie.²

Cette surabondance de vie dont le Ressuscité nous a fait part, le diable, en accord toujours avec son nom « le calomniateur » ne cesse de le calomnier et de pervertir, fût-il désormais privé de force, totalement impuissant et complètement ridicule. Il la calomnie au moyen de l’« injure» qui règne encore de par le monde, de cette injure qui outrage Dieu, autant que notre prochain ainsi que la création dans son ensemble. Il la calomnie au moyen « de scories anciennes » que subsistent encore en nous, celle de la tendance au péché. Le calomniateur en use toujours afin de nous prendre au piège, qu’il s’agisse du péché en actes ou de l’erreur pour ce qui est de la foi. L’« injure » naît de cette « scorie »-là. Toutes deux constituent ensemble le couple hideux des responsables du trouble de nos relations avec nous-mêmes, de nos relations les uns avec les autres, de notre relation à Dieu et à la création dans son ensemble. A ce titre, il est d’une nécessité absolue de nous purifier de ces scories avec la plus grande attention et avec tout le soin requis, afin que la lumière vivifiante du Christ Ressuscité resplendisse sans entrave dans notre esprit, dans notre âme, dans notre corps, afin qu’elle éloigne les ténèbres de l’injure et que l’« abondance » de la vie se répande sur le monde entier. Un tel résultat ne peut être obtenu ni par la philosophie, ni par la science, ni par l’art, ni par la technique, mais par la foi seule en Jésus-Christ, le Dieu-homme qui a daigné s’abaisser jusqu’à la Passion, la Croix, le Tombeau, descendre dans les entrailles de l’enfer pour Ressusciter des morts. Cette foi s’exprime par une vie remplie des sacrements de l’Eglise et par une lutte spirituelle dans l’effort et la persévérance. L’Eglise, en tant que Corps du Christ, vit sans rupture et pour les siècles, le miracle de la Résurrection. Par ses saints sacrements, par la Théologie et son enseignement en actes, elle nous donne la possibilité d’être partie prenante de ce Miracle, de prendre part à la victoire sur la mort, de devenir les enfants de la Résurrection, et, en vérité, de « communier à la nature divine »³, ce qui s’est produit et se produit dans le cas de tous les Saints. La mauvaise herbe, le bouquet d’épines des passions, qui se nourrit des scories du « vieil homme »⁴ demeurant en nous, doit, de toute nécessité, être transfigurée en Christ, par le Christ et pour l’amour du Christ, à la manière de  toutes ses images vivantes qui nous entourent, tel un bouquet de vertus, de sanctification et de justice. C’est ainsi que le saint hymnographe chante à ce propos : « Revêtus d’un habit de justice, plus blanc que neige, goûtons l’allégresse de ce jour de Pâques. En ce jour, le Christ, se levant des morts en soleil de justice, nous a tous comblés de joie par le don de Son incorruptibilité »⁵. L’habit blanc de la justice nous a été remis, en symbole, lors du saint Baptême. Aussi, sommes-nous appelés, par le repentir perpétuel, les larmes porteuses de joie, la prière ininterrompue, la limitation de nos désirs, la patience dans les épreuves douloureuses de notre vie, à la mise en application de tous les commandements de Dieu et, par-dessus tout, du commandement principal de l’amour.  Nous sommes appelés à purifier notre habit, prenant ainsi part à l’abaissement du Dieu-homme jusqu’à la croix, de sorte qu’advienne l’allégresse pascale, la lumière joyeuse de la Résurrection, dans notre vie et dans le monde qui nous entoure.

Nous écrivons ce message festif et vous exprimons l’affection de notre Eglise Mère, du Phanar, laquelle se situe en tout temps dans l’épreuve du Vendredi Saint mais aussi dans l’expérience joyeuse et lumineuse de la Résurrection. Nous souhaitons, de toute notre âme, que le Prince de la vie, Ressuscité des morts, vous accorde tous Ses dons et Sa bénédiction pascale.

Saintes Pâques 2010

+ Bartholoméos de Constantinople

ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΓΕΡΜΑΝΙΚΑ

Brüder, im Herrn geliebte Kinder,

Christus ist auferstanden!

Als Tag der Freude und des Lichts ist uns auch heute wieder der Ostertag aufgegangen - ein Tag, der Freude, Trost, Jubel und die unerschütterliche Hoffnung auf das Leben unter allen Gläubigen verbreitet, auch wenn die vielfältige Krise mit all ihren bekannten bitteren Konsequenzen für das alltägliche Leben der Menschheit wie eine schwere Last über der Welt lastet.

Christus, der Gottmensch, ist aus dem Grab auferstanden, und mit ihm zugleich auch der Mensch! Die Übermacht des Todes ist Vergangenheit. Hoffnungslosigkeit und Gefangenschaft im Hades sind unwiederbringlich vergangen. Denn der allein Starke, der Spender des Lebens hat, nachdem er freiwillig durch seine Fleischwerdung das Elend unserer Natur und seinen Gipfel, den Tod, auf sich genommen hatte, schon jetzt „den Hades getötet durch den Strahl seiner Gottheit“ und dem Menschen „Leben in Fülle“ (vgl. Jo 10,10) geschenkt.

Diese „Fülle“ des Lebens, die der Auferstandene uns geschenkt hat, verleugnet und diffamiert der Teufel, obwohl er schon geschwächt und vollkommen machtlos und lächerlich geworden ist, unablässig - und das mit jener Unerbittlichkeit, die schon sein Name „diabolos“ - „Verleumder“ verrät.

Er verleumdet sie, indem er sich die in unserem Inneren übrig gebliebenen „alten Schlacken“ unseres Hangs zur Sünde zunutze macht, einen Hang, den er stets entsprechend ausnützt, um uns in der Falle entweder der tätigen Sünde oder der Irrlehre zu fangen. Der Hochmut ist eine Frucht jener „Schlacken“, und beide zusammen ergeben ein abstoßendes Paar, das unsere Beziehungen zu uns selbst, zu anderen, zu Gott und zur ganzen Schöpfung in Unordnung bringt. Es ist darum unbedingt notwendig, uns von jenen Schlacken in aller Achtsamkeit und Sorge zu reinigen, damit das lebenschaffende Licht des auferstandenen Christus unseren Geist, unsere Seele und unseren Leib unbehindert erleuchte, die Finsternis des Hochmuts vertreibe und die „Fülle“ des Lebens sich in die ganze Welt ergieße. Das kann weder durch die Philosophie, noch durch die Wissenschaft, weder durch die Kunst, noch durch die Technik, noch durch irgendeine Ideologie erreicht werden, sondern einzig und allein durch den im sakramentalen kirchlichen Leben und im mühevollen systematischen geistlichen Kampf zum Ausdruck gekommenen Glauben an den bis zu Leiden, Kreuz, Grab und den Wohnungen des Hades hinabgestiegenen und von den Toten auferstandenen Gottmenschen Jesus Christus.

Die Kirche als Leib Christi erlebt ununterbrochen und ewig das Wunder der Auferstehung und gibt uns durch ihre heiligen Sakramente, ihre Theologie und ihre Lehre vom tätigen Leben die Möglichkeit, an diesem Wunder teilzunehmen, teilzuhaben am Sieg über den Tod, lichtförmige Kinder der Auferstehung und wahrhaft „Teilhaber der göttlichen Natur“ (2 Petr 1,4) zu werden, wie es mit den Heiligen geschehen ist und geschieht.

Die in der Tiefe unseres Herzens erwachsene giftige und dornige Pflanze der Leidenschaften, die von den Schlacken des „alten Menschen“ (Eph 4,22) in uns genährt wird, muss unbedingt so schnell wie möglich in Christus, durch Christus und um Christi willen und um seiner uns umgebenden lebendigen Abbilder, d. h. um unserer Mitmenschen willen in einen Strauß der Tugenden, der Heiligung und der Gerechtigkeit verwandelt werden. So singt auch der heilige Dichter der Hymnen ganz aktuell: „Anlegend das Gewand der Gerechtigkeit, das da strahlt heller als Schnee, lasset uns jubeln am Tage der Auferstehung, an dem Christus, gleich einer Sonne der Gerechtigkeit vom Tod sich erhebend, uns alle durch Unverweslichkeit erleuchtet hat.“ Das weiße Gewand der Gerechtigkeit ist uns symbolisch in der heiligen Taufe gegeben worden; und darum sind wir berufen, es von neuem zu reinigen: durch beständige Umkehr, durch Freude bringende Tränen, durch das unaufhörliche Gebet, durch die Beschränkung der Begierden, durch die Geduld im Ertragen der Widrigkeiten des Lebens und durch den unermüdlichen Versuch, alle Gebote Gottes und vor allem das Hauptgebot der Liebe zu befolgen. Auf diese Weise nehmen wir an der Selbstentäußerung des Gottmenschen am Kreuz teil, und der österliche Jubel, das strahlende Licht der Auferstehung und die Erlösung ergreifen nun Platz in unserem Leben und in der uns umgebenden Welt.

Indem wir Euch dieses von dem stets der Prüfung des Karfeitags ausgesetzten, aber immer auch des Lichtes und der Freude bringenden Erfahrung der Auferstehung teilhaftigen Sitz unseres Patriarchats, dem Phanar, aus Anlass dieses Festes schreiben und dadurch die Liebe der Mutterkirche übermitteln, erbitten wir für Euch aus ganzem Herzen jegliche heilsame Gabe und österlichen Segen vom Urheber des Lebens, der von den Toten auferstanden ist.

Ostern 2010

+ Patriarch Bartholomaios von Konstantinopel

Euer aller inständiger Fürbitter bei Christus, dem Auferstandenen

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΙΤΑΛΙΚΑ

Fratelli e Figli amati nel Signore,

Ancora una volta gioioso e splendente sorge il Santo giorno di Pasqua e dispensa gioia, consolazione, esultanza e naturalmente speranza di vita in tutti i fedeli, nonostante il prevalere nel mondo di una atmosfera pesante, a causa della crisi multidimensionale con tutte le sue note conseguenze dolorose nella vita quotidiana dell'umanità.

Cristo è risorto dal sepolcro, Dio e Uomo, ed assieme a Lui è risorto l'uomo! La tirannia della morte rappresenta il passato.

Il solo Potente e Datore di vita , poiché ha assunto volontariamente per mezzo della Sua incarnazione tutta la miseria della nostra natura e la sua capitolazione, cioè la morte, “Allora mettesti a morte l'ade con la folgore della tua divinità” (Apolitikio resurrezionale del 2 tono) , ha donato anche all'uomo la vita e una “vita in abbondanza” (Gv.10,10). Questa abbondanza di vita che il Risorto ha donato a noi, il diavolo non smette di calunniarla e di screditarla sempre con conseguenze verso il suo nome, benché ora fiaccato, e completamente senza forze e ridicolo. Egli la calunnia,  facendo prevalere nel mondo anche della dissolutezza, “l’hybris”, tanto verso Dio, quanto verso l'umanità e tutta la creazione. Egli la scredita anche con la esistenza dentro di noi di una “vecchia ruggine”, di una inclinazione al peccato, la quale sempre idoneamente trae profitto cercando di intrappolarci sia nel peccato tangibile sia nell'errore circa la fede. La dissolutezza , “l’hybris”, è il frutto di quella “ruggine” ed entrambe comprendono la sinistra copia responsabile del turbamento delle relazioni con noi stessi, con gli altri, con Dio e con il creato. Pertanto vi è una necessità ineluttabile di purificare questa ruggine con ogni attenzione e cura, affinché risplenda abbondante la luce vivificante del Cristo risorto nella mente, nell'anima e nel nostro corpo, allontani il buio della dissolutezza, e riversi l'abbondanza della vita in tutto il mondo.

Questo non può essere conseguito né attraverso la filosofia, la scienza, o la tecnologia, l'arte o qualche ideologia, se non solo attraverso la fede fino alla Passione, alla Croce, alla Morte e alla discesa ai confini dell'Ade, e alla Resurrezione dai morti del Dio e Uomo Gesù Cristo, espressa attraverso la vita sacramentale della Chiesa e attraverso una laboriosa e sistematica lotta spirituale.

La Chiesa, quale Corpo di Cristo, vive ininterrottamente e nei secoli il miracolo della Resurrezione e attraverso i suoi santi Misteri, la Teologia ed il suo insegnamento pratico, ci dà la possibilità di partecipare al miracolo, di condividere la vittoria sulla morte per diventare figli  irradianti di luce della Resurrezione e veramente “partecipi della natura divina” (2 Pt. 1,4),come è avvenuto e avviene con tutti i Santi.

La naturale predisposizione al male, nel profondo del nostro cuore e il fascio di spine delle passioni unito alla ruggine del “vecchio uomo” (Ef. 4,22) che è in noi, sono il necessario per essere trasfigurati nel più breve tempo possibile in Cristo, per Cristo e grazie a Cristo e delle Sue Icone viventi che sono attorno a noi, - cioè il nostro prossimo -, in un bouquet di virtù, di santificazione e di giustizia.

Così il Santo innografo opportunamente canta: “Rivestiti della veste della giustizia, più bianca della neve, rallegriamoci in questo giorno di Pasqua, nel quale Cristo, sole di giustizia, sorgendo dai morti, ci ha fatti tutti i risplendere di incorruttibilità”. (Vesperi del giovedì di Tommaso) . La veste bianca della giustizia ci è stata data simbolicamente durante il Santo Battesimo e siamo chiamati - per mezzo di una continua conversione, di lacrime gioiose, di una preghiera interrotta, di un controllo dei desideri, della pazienza per le cose dolorose della vita, dalla fatica che non recede nella pratica applicazione di tutte le leggi di Dio e naturalmente dalla legge capitale dell'amore, - a purificarci a fondo, partecipando così allo svuotamento, alla kenosi, della croce del Dio e Uomo, affinché giunga la letizia pasquale, la luce fulgida della Resurrezione e la salvezza nella nostra vita e nel mondo attorno a noi.

Indirizzando queste cose da sempre dal Fanar , nelle prove del Venerdì Santo, ma anche nella luce e nella esperienza gioiosa della Resurrezione, esprimendo l'affetto della Madre Chiesa, auguriamo di tutto cuore ogni dono salvifico dall'Artefice della vita, il Risorto dai morti, e la Benedizione Pasquale.

Santa Pasqua 2010

+ Il Patriarca di Costantinopoli

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΚΟΡΕΑΤΙΚΑ

그리스도께서  부활하셨습니다!

전 세계를 강타한 전례 없는 경제, 사회적 위기로 인해 우리의 일상생활까지도  빡빡해지고 어려워짐에 따라 온 세상에  무거운 분위기가 감돌고 있는 가운데서도  기쁘고 빛나는 거룩한 부활절이 다시  한번 우리를 찾아와서 모든 그리스도인들에게 기쁨과 위로와 환희와 생명의 희망을 뿌려주고 있습니다.

하느님이시자 인간이신 그리스도께서 무덤에서  부활하셨고 그분과 함께 우리들도 부활하였습니다! 죽음의 횡포는 이제 과거가 되었습니다. 죽음이 지배하는 지하 세계에서 포로로  붙잡혀 있던 시절의 절망은 이제  멀리 사라지고 말았습니다. 생명을 주시는  유일한 강한 분이신 그리스도께서 자발적으로  우리 인간의 비참한 본성을 취하시고  인간이 되셨고, 십자가에 매달려 돌아가심으로써 «신성의 번개불로 죽음의 세계를 무너뜨리셨습니다.» 그리고 우리에게는 생명을, «넘치는» 생명을(요한 10;10 참조) 주셨습니다.

마귀가 비록 이제는 힘이 약해지고 세력을 잃고 조롱거리가 되었음에도 불구하고 부활하신 주님께서 우리에게 주신 이 넘치는 생명을 끊임없이 비방하고 공격하는 일을 그치지 않고 있습니다. 마귀는 세상에 널리 퍼져 있는 하느님과 인간과 피조물에 대한 휘브리스, 즉 오만을 그 수단으로 삼아 우리가 받은 생명을 비방합니다. 마귀는 우리 안에 존재하는 «오래된 녹»과 같은 죄를 지으려는 성향을 이용해서 우리가 죄를 짓게 만들거나 잘못된 믿음을 갖도록 만들기 위해 갖은 애를 쓰고 있습니다. «오만»은 «녹»의 산물이며, 이 둘은 우리가 다른 사람들과 하느님과 모든 피조물들과 맺은 관계를 깨뜨리기 위해 애쓰는 끔찍한 한 쌍입니다. 그러므로 부활하신 그리스도의 생명을 주시는 넘치는 빛이 우리 마음과 영혼과 육체 안에서 빛나려면 온갖 정성과 주의를 다해 우리 안에 있는 이 녹을 벗겨내는 작업이 시급합니다. 그렇게 해야만 오만의 어둠이 멀리 사라지고 온 세상에는 넘치는 생명이 주어질 것이기 때문입니다.

이런  일은 철학도 학문도 예술도 과학기술도  어떤 사상도 할 수 없으며, 오직  고난을 당하시고 십자가에 매달리시고  무덤에 묻히시고 지하에 내려 가셨다가  죽은 사람들 가운데 부활하신 하느님이시자  인간이신 예수 그리스도에 대한 굳건한  믿음을 갖고 교회의 여러 성사에  참여하면서 고통스럽지만 체계적인 투쟁을  행할 때에만 가능한 일입니다. 그리스도의 몸인 교회는 이십여 세기에 걸쳐 끊임 없이 부활의 기적을 체험하고 있으며, 거룩한 성사와 신학과 실용적인 가르침을 통해 우리도 부활의 기적에 동참할 수 있는 가능성을 제공합니다. 또 죽음을 누르고 승리를 함께 나누며, 부활의 빛을 받은 빛나는 자녀들이 되고, 모든 성인들이 그랬던 것처럼 «하느님의 본성을 나누어 받은»(2베드로 1:4) 사람들이 될 가능성을 제공합니다. 우리 마음 깊숙한 곳에서 자라고 있는 해로운 잡초와 같은 욕망이, 다시 말해서 우리 안의 «낡은 인간성»(에페소 4:22)이 그리스도 안에서, 그리스도를 통해 그리고 그리스도와 그리스도의 모습을 닮은 주변 사람들을 위해 가능한 빠른 시간 안에 덕과 거룩함과 정의로 변모되어야 합니다. 그래서 성가 작가는 «눈보다 더 흰 정의의 옷을 입고 빠스하의 날인 오늘 우리 모두 즐거워합시다. 죽은 자들 가운데서 부활하신 정의의 태양이신 그리스도께서 우리 모두에게 불멸의 빛을 아낌없이 부어주셨기 때문입니다.» 라고 노래했습니다. 우리는 세례를 받던 날 정의의 흰옷을 상징적으로 받았습니다. 그리고 끊임없이 회개하고 기도하며, 욕망을 자제하고, 삶의 고통을 인내하고, 하느님의 계명을 실천하기 위해 열심히 노력하고, 그 중에서도 특히 제일 계명인 사랑을 실천함으로써 세례 때 받은 그 흰옷을 깨끗하게 세탁할 것을 요청 받고 있습니다. 그렇게 함으로써 우리는 그리스도의 십자가를 통한 부활에 동참할 수 있고, 부활의 기쁨과 부활의 환한 빛과 즐거운 구원이 우리 삶과 온 세상에 들어올 수 있기 때문입니다.

죽은  사람들 가운데 부활하시고 생명의 주관자이신  주님의 구원의 선물과 부활의 축복이  여러분 모두에게 있기를 진심으로 기원합니다.

2010년 부활절에

콘스탄티노플에서

바르톨로메오스총대주교가

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΙΣΠΑΝΙΚΑ

Hermanos e hijos amados en el Señor,

Cristo resucitó!

Alegre y radiante ha brillado una vez más el santo día de la Pascua y disemina alegría, consuelo, regocijo, e innegable esperanza de vida a todos los fieles, a pesar de la pesada atmósfera que reina mundialmente a causa de la crisis multidimensional con todas sus penosas consecuencias en la vida cotidiana de la humanidad.

Resucitó  del sepulcro Cristo el Teántropo y con Él ha resucitado también el hombre! El poder de la muerte es ya parte del pasado. La desesperación de la cautividad del Hades ha pasado irreversiblemente. El único Fuerte y dador de la Vida, habiendo asumido voluntariamente a través de su encarnación toda la miseria de nuestra naturaleza y hasta su mismo capítulo que es la muerte, ya “ha dado muerte al Hades con el rayo de su divinidad”¹ y ha concedido al hombre vida y “sobrante” de vida².

El demonio, aunque ya debilitado y completamente impotente y ridiculizado, siendo consecuente con su nombre, no detiene de calumniar y de tergiversar esta sobra de vida que el Resucitado nos ha concedido. La calumnia a través del agravio todavía presente en el mundo tanto hacia Dios como hacia nuestro prójimo y la creación. La tergiversa a través de la todavía existente dentro nuestro “antigua escoria” del movimiento pecaminoso, de la cual siempre convenientemente se aprovecha, intentando engañarnos ya sea a través del pecado a nivel práctico, o a través del engaño sobre la fe. El “agravio” es nacido de la “escoria” aquella, y ambos constituyen la horrible pareja responsable por la perturbación de nuestras relaciones hacia nosotros mismos, hacia los demás, hacia Dios y hacia toda la creación. Por esto, es una innegable necesidad que nos purifiquemos de aquella escoria con toda atención y cuidado, a fin de que brille ampliamente la vivificadora luz del Cristo Resucitado en nuestra mente, en nuestra alma y en nuestro cuerpo, para que aleje la tiniebla del “agravio” y derrame “el sobrante” de vida a todo el mundo. Esto no puede ser logrado ni a través de la filosofía, ni a través de la ciencia, ni del arte, ni de la técnica, ni de una cierta ideología, sino sólo a través de la fe en el Teántropo Jesucristo que llegó hasta la pasión y la cruz y el sepulcro y a las profundidades del Hades ha descendido y ha resucitado de entre los muertos, expresada a través de una vida eclesiástica y mistérica y de un sistema de costosa lucha espiritual. La Iglesia, como cuerpo de Cristo, vive incesantemente por los siglos el milagro de la resurrección a través de sus santos misterios, de su teología, de su enseñanza práctica, y nos da la oportunidad de comulgar del milagro, de participar de la victoria sobre la muerte, de convertirnos en hijos iluminados de la resurrección y verdaderamente “participantes de la divina naturaleza”³, como sucedió y sucede con todos los santos. El amargo y espinoso vínculo de las pasiones que se encuentra en las profundidades de nuestros corazones fertilizado por la escoria del “hombre antiguo”⁴ presente en nosotros es menester sea transfigurado lo más pronto posible en Cristo, a través de Cristo y gracias a Cristo y de sus vivas imágenes que nos rodean, es decir a través de nuestros prójimos, a través de ramos de virtudes, santificación y justicia. De esta manera, el sacro himnografo canta: “Habiéndonos rodeado y vestido de la justicia con el ropaje más blanco que la nieve, nos alegremos en el presente día, en el cual Cristo como sol que ha brillado de entre los muertos, nos ha iluminado a todos nosotros con la incorrupción”⁵. La vestimenta blanca de la justicia nos ha sido dada simbólicamente en el bautismo y de esta manera somos llamados a través del continuo arrepentimiento, de las jubilosas lágrimas, de la incansable oración, de la limitación de los deseos, de la paciencia en las penas de la vida y de la intransigente tentativa de la aplicación práctica de todos los mandamientos de Dios y por sobre todas las cosas de su mandamiento capital del amor, a purificarnos participando de esta manera en la kénosis de la cruz del Teántropo, a fin de que llegue la alegría pascual, la brillante luz de la resurrección y la salvación a nuestra vida y al mundo que nos rodea.

Todo esto escribiendo festivamente, desde el Fanar, que  siempre se encuentra pasando por la prueba del Gran y Santo Viernes, pero también en la luz y en la alegre experiencia de la Resurrección, transmitiéndoles el afecto de la Madre Iglesia, os deseamos desde toda el alma todo don salvador y bendición pascual del resucitado de entre los muertos y Primado de la Vida. 

Santa Pascua 2010

Bartolomé de Constantinopla

Ferviente suplicante ante el resucitado Cristo

De todos vosotros.

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΑΡΑΒΙΚΑ

ب:

المسيح قام!

لقد أشرق لنا مجدداً يوم الفصح البهي والبهج ناشراً الفرح، التعزية، الابتهاج وبالطبع الرجاء بالحياة لجميع المؤمنين، على الرغم من الجو الثقيل السائد في كل مكان من العالم بسبب الأزمة المتعددة الأبعاد مع كل تابعياتها المؤلمة في كل أوجه الحياة البشرية اليومية.

لقد قام المسيح، الإله- الإنسان من القبر وأقام معه الإنسان أيضاً وطغيان الموت أصبح من الماضي. إن اليأس من عقالات الجحيم قد ذهب إلى غير رجعة. المسيح وحده القادر على كل شيء والواهب الحياة طالما انه قد اخذ بالتجسد وبملء إرادته فساد طبيعتنا البشرية بكمالها ولخّصها بذاته، لقد "أمات الجحيم ببرق لاهوته" ووهب الإنسان الحياة ولتكون له "حياة أفضل".

هذه "الحياة الأفضل" التي وهبنا إياها الرب القائم، لا يتوانى الشيطان من أن يفتري عليها ويشوّهها على الرغم من كونه من بعد القيامة أصبح عديم القدرة بالكلّية ومستحقاً الهزء. يفتري عليها من خلال "الإستكبار" سواء تجاه الله أو ضد الإنسان وضد كل الخليقة. يفتري عليها أيضاً من خلال "الفساد الأول" المزروع بداخلنا بقابلية الميل نحو الخطيئة، التي يستغلها على الدوام جاهدا أن يوقع بنا في الفخ عن طريق ممارسة الخطيئة، أو من خلال تضليل إيماننا. إن "الإستكبار" هذا هو وليد "الفساد" وكلاهما يشكلان معا الثنائي الآثم في مسؤوليته عن اضطراب علاقتنا مع ذواتنا، مع الآخرين، مع الله ومع كل الخليقة. بسبب هذا فان الحاجة ملحة من اجل أن نطرح عنا الفساد هذا من خلال الانتباه والاجتهاد، حتى يسطع بوفرة نور قيامة المسيح القائم المحيي في أذهاننا، في نفوسنا وفي كامل أجسادنا، حتى تتلاش ظلمة "الإستكبار" وتتدفق وفرة الحياة إلى العالم أجمع. هذا الأمر ليس بالإمكان تحقيقه لا بالفلسفة ولا عن طريق العلم أو الفن ولا بواسطة التكنولوجيا، ولا عبر أي من الأيديولوجيات، بل فقط عبر الإيمان إلى المنتهي بالآلام الخلاصيّة، الصليب والقبر والنزول إلى الجحيم والقيامة من بين الأموات ليسوع المسيح الإله- الإنسان. هذا الإيمان يُعبر عنه من خلال حياة الكنيسة الأسرارية والجهاد الروحي المستمر. إن الكنيسة كجسد المسيح، تحيا على الدوام والى المنتهى معجزة حدث القيامة، ومن خلال أسرارها، لاهوتها وتعاليمها العملية، تعطينا القدرة أن نشارك في المعجزة هذه، أن نتقاسم الانتصار على الموت، أن نصير أبناء للقيامة ذوي هيئة نُورانيّة وبالحقيقة "شركاء الطبيعة الإلهية"، كما حدث ويحدث مع جميع القديسين. إن الغراس السيئة النابتة في أعماق قلوبنا وكومة أشواك الأهواء التي فرزها في داخلنا "الإنسان العتيق"، بالضرورة لها أن تتغير هيئتها بالسرعة القصوى في المسيح، وبالمسيح وعن طريق نعمة المسيح إلى أيقونته الحية، أي رباط الفضائل المزهر، القداسة والبر (العدل). يُنشد كاتب التسابيح: "لنتسربل ملابس العدل بيضاً أفضل من الثلج ونبتهج مسرورين في نهار الفصح الحاضر الذي فيه أشرق المسيح شمس العدل من بين الأموات وأنار جميعنا بعدم الفساد". إن ملابس العدل البيضاء قد أخذناها رمزياً بالمعمودية المقدسة ونحن مدعوون على الدوام بأن نبقيها طاهرةً من خلال التوبة المستمرة، الدموع الجالبة الفرح، الصلاة المستمرة، ضبط الأهواء، الصبر على صعوبات الحياة وتطبيق الوصايا الإلهية وبشكل خاص خُلاصة الوصايا ألا وهي المحبة، مشاركين في هذه الطريقة في الإفراغ الأقصى على الصليب للإله- الإنسان حتى يأتي الفرح الفصحي ونور القيامة البهج والخلاص إلى حياتنا وحياة من حولنا من العالم.

أكتب إليكم هذه الرسالة مُعايداً من البطريركية الأمّ في الفنار التي تعيش على الدوام آلام الجمعة العظيمة ولكن في الوقت ذاته تحيا خبرة القيامة المبهجة راجياً من كل نفسي للجميع نعمة الخلاص والبركة الفصحية من سيد الحياة الرب القائم من بين الأموات.

القسطنطينية

الفصح المقدس 2010

ΤΟ ΜΗΝΥΜΑ ΣΤΑ ΟΥΚΡΑΝΙΚΑ

Возлюблені та бажані браття і чада у Господі, 
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Знову сходить благоговійний і радісний день святої Пасхи, що несе радість, утіху та животворящу надію всім віруючим, не зважаючи на пануючу в усьому світі важку атмосферу, спричинену багатосторонньою кризою, з усіма її болючими наслідками, що постають в щоденному житті людей. Воскрес із Гроба Христос, Богочоловік, і разом з ним воскресла і людина! Тиранія смерті відійшла в минуле. Відчай від полону аду відійшов безповоротно. Єдиний Всемогутній і Податель життя, що прийняв Своїм добровільним Втіленням біду нашої природи в цілому, так само як і причину цієї біди, цебто смерть, від нині «умертвив ад блиском Божества»¹ і подарував людині «надмір» життя.²

Диявол, хоча він уже позбавлений своєї  могутності, безсилий та осміяний, залишаючись  вірним своєму імені, невпинно порочить і чорнить цей надмір життя, який подарував нам Воскреслий Господь. Він чорнить його через гординю, яка все ще існує у світі, як перед Богом, так і перед ближнім, і перед цілим світом. Він оскверняє його за допомогою «старої іржі», яка є в нас самих, цебто схильності до гріха, майстерно використовуваної для того, щоб заманити нас у пастку реального гріха чи омани у вірі. Саме з цієї «іржі» народжується гординя, і разом з нею, вони є тією мерзенною парою, яка відповідальна за спотворення наших відносин з самими собою, з ближніми, з Богом і з усім творінням. Тому нам абсолютно необхідно відчистити обережно та акуратно цю іржу для того, щоб животворне світло нашого Воскреслого Господа яскраво засяяло в нашому розумі, в нашій душі та в нашому тілі, розганяючи темряву гордині і, відтак, «надмір» життя міг би пролитися на весь світ.

Цього не можна досягнути ні з допомогою  філософії, ні завдяки науці, мистецтву, чи технології, а ні з допомогою  будь-якої ідеології, а тільки нашою  вірою в Страсті та в Хрест, в Гроб і в Богочоловіка Христа, що зійшов в ад і воскрес із мертвих, вірою, яка виявляє себе через сакраментальне життя Церкви, а також через нелегку, постійну духовну боротьбу. Церква як Тіло Христове безперервно переживає з віку в вік чудо Воскресіння. Церква через Святі Тайни, Богослов'я та через слідування вченню дає нам змогу бути причетними до чуда, долучитися до перемоги над смертю, стати чадами, що зросли у світлі Воскресіння, і насправді «причасниками Божої природи»³, як це відбувалося з Святими. Терниста трава пристрастей, що виростає в глибинах наших сердець, угноєна іржею «вітхої людини»⁴, повинна якнайшвидше преобразитися у Христі, через Христа і заради Христа та Його живих образів, цебто заради наших ближніх, в квітник непорочності, святості та праведності. Священний піснописець доречно оспівує: «Одягнуті в одежу правди світлішу від снігу, в сьогоднішній день Пасхи возвеселімося, бо в ньому Христос як Сонце правди, із мертвих возсіяв, і всіх нас нетлінням просвітив».⁵ Біла одежа правди була передана нам символічно під час Святого Хрещення, і ми покликані через постійне покаяння, радісні сльози, невпинну молитву, обмеження бажань, терпіння перед життєвими труднощами і невпинне старання виконувати всі Божі заповіді, і, перше за все, найголовнішу – любов. Так ми очистимо цю одежу, долучаючись до хресного самоумаління Богочоловіка, щоб і в наше життя, і в світ, що навколо нас, прийшли пасхальне радування, радісне світло Воскресіння і спасіння.

Ми  посилаємо Вам ці слова з Фанара, де ми переживаємо Страсті Великої П'ятниці та радість Воскресіння, висловлюючи турботу Церкви-Матері і бажаючи Вам від усього серця прийняти дар спасіння та пасхальне благословення Владики Життя нашого, що воскрес із мертвих.

Свята Пасха 2010

† Варфоломій Константинопольський,

Палкий перед Богом молитвеник за всіх Вас до Воскреслого Христа.